Число 1

Шановні пані та панове!

           Сьогодні до вашої уваги пропонується перше число бюлетеню, присвяченого соціальній відповідальності бізнесу, що розповсюджується в рамках некомерційного проекту «Школи корпоративного громадянства». Чому саме така тема?

 Соціальна та екологічна відповідальність є властивістю бізнесу, що діє в конкурентних умовах вільного ринку. Конкуренція, що невпинно зростає, сприяє поширенню кращих зразків менеджменту; стимулює іновації у вирішенні соціальних та екологічних проблем. Як доводять чисельні дослідження, в усьому світі споживачі очікують від компаній: відповідального ставлення до якості, екологічної безпеки виробів; безпеки виробничої діяльності, професійного розвитку та соціальної захищеності робітників; поважливого ставлення до навколишнього середовища; врахування соціальної та економічної ситуації в територіальній громаді; непричетності до хабарництва та корупції.

        Стратегія розвитку, що враховує тільки економічні показники, спрямована на досягнення короткострокових результатів, підриває основи довгострокового сталого розвитку і, як наслідок, конкурентоспроможності самого бізнесу. Доступ до іноземних інвестицій та поширення діяльності міжнародних фінансових організацій в Україні сприяє запровадженню практики звітування, формалізації стандартів корпоративного управління, внутрішніх положень у галузі охорони праці, безпеки виробництва, екологічної та соціальної політики підприємств. В Україні вже було зроблено перші кроки до сертифікації бізнесу щодо соціальної та екологічної складової менеджменту: застосовують системи екологічного менеджменту за стандартами 180 14000 та соціальної відповідальності за стандартами SA 8000 та ISO 14000.

         Проте, не дивлячись на певні успіхи на шляху впровадження соціально-екологічної звітності компаній, існує проблема браку інформації, методичних розробок та практичних інструментів запровадження системи соціальної та екологічної відповідальності бізнесу в Україні.

           Саме з метою подолання дефіциту інформації з питань соціальної відповідальності бізнесу (СВБ) було створено Центр корпоративного громадянства Це перший в Україні фаховий Інтернет портал присвячений темі соціальної відповідальності бізнесу (СВБ). 

  Метою Центру є надати зацікавленим сторонам ґрунтовну інформацію щодо концепції та практики застосування політики корпоративної соціальної відповідальності з огляду на світовий досвід  Тут Ви зможете знайти інформаційні, аналітичні та методичні матеріали, які висвітлюють такі аспекти соціальної відповідальності бізнесу, як:

·         менеджмент якості та права споживачів

·         охорона праці та безпека виробництва

·         розвиток персоналу та внутрішня корпоративна структура СВБ

·         охорона навколишнього середовища та сприяння добробуту громади

·         соціальне партнерство, соціальне інвестування та інше.

             Блоки інформації з цих питань було умовно об’єднано нами в школу корпоративного громадянства, яка є циклом з 6 окремих лекцій.

            Ми сподіваємось, що бюлетень буде корисним для комерційних підприємств, зацікавлених у вивченні світового досвіду СВБ,    закладів бізнес-освіти, органів державного управління та місцевого самоврядування,  дослідницьких інститутів та аналітичних центрів, неурядових організацій та засобів масової інформації.

             Бюлетень виходить щомісяця і розповсюджується безкоштовно. Для того, щоб його отримувати необхідно зареєструватися  на сайті  центру www.corporate-citizen.org.ua або відправити листа на електронну адресу register@corporate-citizen.org.ua

Ми щиро сподіваємось, що запропоновані теми виявляться цікавими для Вас та корисними для ваших організацій. 

З повагою,

Директор „Школи корпоративного громадянства”

Юлія Бегма

I.

У цій частині:

1.  Що таке соціальна відповідальність бізнесу: основні підходи до визначення

2. Точка зору: Едвард В. Янкінс, професор фінансового обліку (Університет Уіллінг Джезуіт, США) розмірковує про ринкові вигоди, які приносить врахування інтересів стейкхолдерів  у корпоративному управлінні

3.  Соціально-етичний облік, аудит і звітність

4.  Всесвітній Договір ООН - принципи в області прав людини, стандартів праці,    екології і боротьби з корупцією

1. Що таке соціальна відповідальність бізнесу: основні підходи до визначення

Не зважаючи на величезну різноманітність визначень соціальної відповідальності бізнесу, всі дефініції можуть бути об’єднані у дві головні групи відповідно до принципу, на якому вони базуються.

Перший з них, який грунтується на врахуванні в корпоративному управлінні інтересів так званих «стейкхолдерів[i]» або зацікавлених сторін, пов’язаний із відомою роботою Едварда Фрімана «Стратегічне управління: погляд з позиції зацікавлених сторін», що вийшла з друку у 1984 р[ii].

Другий підхід виходить з принципу “потрійного результату діяльності” (triple bottom line), який було запропоновано Джоном Елкінгтоном наприкінці 1990х рр. у роботі з характерною назвою “Канібали з виделками: потрійний результат діяльності бізнесу ХХІ століття[iii]”.

Таким чином, сьогодні сприйняття соціально відповідальної корпорації характеризується двома основними елементами:

• Розбудова відносин з соціальними стейкхолдерами на основі принципів прозорості і діалогу й у відповідності до потреб суспільства;
• Цілеспрямоване орієнтування підприємницької діяльності на досягнення цілей згідно принципу “потрійного результату діяльності”: прибуток бізнесу, добробут людей, непошкодженість природи, які в сукупності сприятимуть добробуту суспільства у довгостроковій перспективі[iv].

Термін “стейкхолдер” був визначений у роботі Ентоні Буоно і Лоуренса Ніколса як “будь-яка особа або група осіб, що впливає або відчуває на собі вплив діяльності підприємства через його політику, продукцію або виробничі процеси[v].”

Засновник теорії зацікавлених сторін Едвард Фріман, який вважав бізнес сукупністю довготривалих взаємовідносин між стейкхолдерами, розрізняє такі їх категорії: неурядові організації, захисники навколишнього середовища, урядові органи, постачальники, інвестори, споживачі, робітники, місцеві громади, спостерігачі-аналітики та засоби масової інформації. Серед цих категорій він особливо виділяє так звану “велику п’ятірку”: акціонери, робітники, постачальники, споживачі, а також місцеві громади, в межах яких здійснюється діяльність того чи іншого підприємства. 

Концепція потрійних результатів діяльності, що з’явилася наприкінці 1990-х рр., почала активно впроваджуватися в життя у 1999-2001 рр.

Джон Елкінгтон, автор концепції і один із засновників Британського аналітичного центру сталого розвитку (“Sustainability”) так коментує еволюцію цього терміну:

 - Ми дійшли висновку, що соціальні та економічні аспекти діяльності підприємства, що вже були розглянуті  у доповіді Всесвітньої комісії ООН з охорони навколишнього середовища та розвитку[vi], можна вивчити більш системно за умови вимірювання прогресу також в області охорони навколишнього середовища. Простіше кажучи, згідно з концепцією потрійного результату діяльності, компанії повинні спрямовувати заходи не тільки на створення економічної додаткової вартості, але й постійно мати на увазі соціальну і екологічну «додаткову вартість», яку вони створюють або ж навпаки, руйнують. У 1995 р. ми також створили формулу “добробут, природа, прибуток” (‘people, planet and profits’), яка згодом була використана компанією “Шелл” у її першому соціальному звіті[vii], а сьогодні широко використовується скрізь у Нідерландах.

Економічна складова “потрійних результатів” : не зважаючи на те, що головний акцент економічної сторони соціальної відповідальності бізнесу робиться на фінансовій прибутковості, не менш важливу роль відіграють також поведінські стратегії компанії, стабільність і сталість її розвитку, наявний в ній “людський капітал”. 

Екологічна складова “потрійних результатів”: сюди входять вплив продукції або виробничих процесів компанії на стан навколишнього середовища, характер викидів та відходів виробництва, а також проблема їхньої утилізації.      

Соціальна складова “потрійних результатів”: до соціального компоненту входять політика компанії щодо надання рівних можливостей представникам обох статей та різних етнічних груп, дотримання встановлених стандартів робочого часу та оплати праці, забезпечення працівникам певних гарантій, а також внесок компанії у розвиток місцевої громади та її інфраструктури[viii]. 

Концепція “потрійного результату діяльності”, застосовується такими компаніями як “Ей Ті енд Ті”, “Доу Кеміклз”, “Шелл”, “Брітіш Телеком”, “Брітіш Петролеум”, а також у системі звітування великої кількості менш відомих компаній. Тому не дивно, що провідні бухгалтерські фірми прийняли до уваги нову тенденцію і пропонують компаніям послуги з аналізу і аудиту двох додаткових приоритетів їхньої діяльності. Саме через ці причини сьогодні велика кількість інвестиційних компаній виробляє оцінки інвестиційної привабливості фірм, які включають аналіз соціальних і екологічних аспектів їхньої діяльності, відкрито використовуючи при цьому технологію “потрійного результату діяльності[ix]”.

2. Точка зору: Едвард В. Янкінс, професор фінансового обліку (Університет Уіллінг Джезуіт, США) розмірковує про ринкові переваги, які надає врахування інтересів стейкхолдерів у корпоративному управлінні

Проблема соціальної відповідальності приватного сектору вперше виникла на початку ХХ століття, у зв’язку з поширенням критики приватних корпорацій за їхню причетність до антисоціальних та антиконкурентних дій. Відповіддю деяких провідних бізнесменів стала практика виділення частини власного капіталу на соціальні потреби і розвиток місцевих громад. Коли потреби громад зросли настільки, що навіть кошти найзаможніших підприємців не в змозі були їх задовільнити, індивідуальна філантропія почала перетворюватися на корпоративну.

Менеджери компаній чимдалі більше керувалися не тільки інтересами акціонерів та співвласників, але й усіх груп і індивидів, що так чи інакше були причетні до діяльності фірми або відчували на собі вплив її діяльності: працівників, кредиторів, клієнтів і споживачів, постачальників, конкурентів, представників місцевих громад, уряду і громадськості загалом. Сьогодні багато компаній не тільки приймають такий підхід як аксіому діяльності, але й сприяють його подальшому розповсюдженню і усталенню в якості повсякденної практики.

Слід зазначити, що соціально спрямовані заходи приватного сектору мають сприяти підвищенню ефективності комерційної діяльності, а саме, призводити до збільшення кола постійних споживачів і клієнтів, залучення кваліфікованого персоналу і появі щиро зацікавлених інвесторів. У такому випадку соціально спрямовані заходи відповідають інтересам як самого бізнесу, так і усіх бенефіциаріїв.

Наприклад, існує тісний зв’язок між корпоративною рекламою і філантропією, оскільки поєднання певних брендів і благодійних програм підприємства (cause – related marketing) може сприяти зростанню рівня продажу товарів або послуг споживачам з відповідними соціальними цінностями. Економічні інтереси фірми напряму пов’язані з витратами на навчальні програми для персоналу. Волонтерські програми, що фінансуються компанією із залученням її працівників, не тільки приносять користь іншим, але й сприяють розвитку відчуття командної солідарності, виникненню ідеї корпоративної місії, покращенню ефективності роботи працівників.

Гарантії надання декретних відпусток, відпусток за сімейними обставинами, забезпечення гнучкого графіку роботи, взаємозамін на робочому місці, реалізація програм допомоги робітникам надає значні вигоди не лише робітникам, але й фірмі в цілому. Підприємство, яке сприяє забезпеченню подальшої зайнятості звільнених робітників, суттєво заощаджує кошти, необхідні для виплат, пов’язаних зі звільненням, і одночасно підтримує свій позитивний імідж, продуктивність і моральний дух робітників. Підприємство може підвищити прибутки, допомогаючи громадам, що знаходяться у стані соціально-економічного занепаду, оскільки саме через сприяння їхньому  розвитку воно потенційно, сприяє розвитку нових ринків збуту. 

Участь бізнесу у благоустрої міст, надання ним нових кваліфікаційних можливостей для членів місцевих громад напряму відповідає інтересам приватного бізнесу,  і виграш отримує не лише місцеве населення. Завоювання довіри споживачів і лідерів громад приносить значні економічні надбання у довгостроковій перспективі[x].

3. Соціально-етичні облік, аудит і звітність

Концепція “потрійного результату діяльності” є складовою частиною більш широкого руху соціально-етичного обліку, аудиту і звітності. В межах цього руху, що отримав значний розвиток протягом останнього десятиріччя, виникло чимало нормативів, кодексів корпоративної поведінки, стандартів вимірювання окремих характеристик виробничих процесів та звітування. Зазвичай їх об’єднують під загальною назвою “кодексів діяльності ” (codes of conduct).

Під кодексами діяльності слід розуміти добровільні зобов’язання, які беруть на себе компанії, асоціації або інші бізнес-організації з метою дотримання певних принципів і норм ринкової діяльності. Виникнення цих кодексів, таким чином, викликано міркуваннями економічної доцільності і зумовлено потребами ринкової економікиxi].

Перелік кодексів діяльності, наведений Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), налічує 182 кодекси, що підходять під таке визначення. Найважливішою функцією цих стандартів є визначення показників соціально спрямованої діяльності бізнесу, а також створення методологічних засад для дослідження цієї діяльності у відповідності до визначених показників.

Нижче наводиться приклад індикаторів, які включаються до корпоративних звітів про соціальну політику. У подібних звітах надається інформація, яка висвітлює різні напрямки соціального розвитку, визначаються майбутні завдання і порівняння зі станом речей у минулому.

Політика рівних можливотей:

• Питома вага жінок серед вищої ланки керівництва компанії;
• Питома вага представників тих чи інших меншин у колективі;
• Питома вага людей з обмеженими фізичними можливостями серед співробітників колективу.

Діяльність профспілок та виробничі відносини:

• Питома вага робітників, які є членами незалежних профспілкових організацій або інших легально зареєстрованих та діючих організацій, що є виразниками інтересів певних груп робітників;
• Питома вага робітників, які є включеними до колективних договорів;
• Кількість скарг з боку робітників, які є членами профспілок.

Охорона праці і здоров‘я робітників:

• Наявність переконливих свідчень про відповідність політики охорони праці і здоров‘я робітників до Норм і стандартів охорони здоров‘я робітників, прийнятих Міжнародною організацією праці;
• Щорічна кількість смертельних випадків на робочому місці;
• Наявність програм, які заохочують робітників до ведення здорового образу життя;
• Питома вага опитаних працівників, які стверджують, що їхнє робоче місце є безпечним та зручним.

Дитяча праця:

• Кількість працюючих дітей;
• Наявність спостереження за фактами використання дитячої праці.

Розвиток місцевих громад:

• Питома вага нарахованого до сплати податків прибутку, що був спямований на розвиток місцевої громади;
• Залученість підприємства у широкі програми соціального розвитку місцевих громад (наприклад, підтримка освітянських програм, програм набуття додаткової або нової кваліфікації, гуманітарних програм тощо);
• Наявність політики залучення місцевих підрядників і постачальників до діяльності компанії[xii].

Більш широко  приклади показників соціально спрямованої діяльності бізнесу висвітлені у статті «Фактори формування соціальної відповідальності бізнесу» П.С. Яницького та М.В. Фурси[xiii], повний текст якої можна знайти тут.

Наразі 70% компаній, що входять до індексу FTSE 350[xiv], випускають щорічні звіти про вплив своєї діяльності на екологію та соціальну сферу. Згідно з Міжнародним оглядом корпоративної звітності, що був виданий провідною страховою компанією “Кей Пі Ем Джі” (KPMG) у 2002 р., 45% компаній, які входять до рейтингу Фочн Глобал Топ 250 (Fortune Global Top 250[xv]), поруч із традиційними фінансовими звітами видають звіти, в яких характеризуються соціально-екологічні аспекти їхньої діяльності і заходи щодо впровадження принципів сталого розвитку [xvi].

Кодекси корпоративної поведінки можна класифікувати згідно з різноманітними критеріями.

Так, класифікація Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) налічує п’ять основних сфер дії нормативів: 1) чесне ведення бізнесу; 2) дотримання букви закону; 3) охорона праці; 4) екологічний менеджмент; 5) корпоративне громадянство[xvii].

Кодекси також можуть класифікуватися в залежності від організації або компанії, яка здійснює їх розробку. Більшість наявних на сьогодні кодексів було розроблено компаніями для прямого використання. Крім того, кодекси часто створюються бізнес - асоціаціями або групами компаній, що мають спільні інтереси у певних сферах діяльності. Досить значна кількість кодексів розробляється представниками інших зацікавлених груп: профспілками, організаціями – захисниками прав людини та охоронцями навколишнього середовища. Кодекси часто створюються урядами, є результатом діяльності міжнародних організацій або міжурядових угод.

Згідно з класифікацією, запропонованою Світовим Банком, кодекси слід розподіляти на такі чотири групи:

Кодекси поведінки – це кодекси, що пропонують правила поведінки для компаній та працівників без надання механізму звітності. Серед них слід згадати the Caux Principles, the Global Sullivan Principles, а також Кейданренську хартію (Keidanren Charter). 

Нормативи звітності – це збірки нормативів, які слід використовувати при звітуванні про діяльність компанії. Серед таких головними є Всесвітня Ініціатива Звітування (Global Reporting Initiative), Соціальна Звітність 8000 (Social Accountability 8000) та Звітність 1000 (Accountability 1000). 

Загальні нормативи – є механізмом, за допомогою якого стейкхолдери отримують можливість оцінювати поведінку компаній. До них належать, зокрема, Глобальні критерії корпоративної відповідальності (Global Corporate Responsibility- Benchmarks). 

Урядові і міжурядові кодекси - включають в себе Інструкції Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (OECD Guidelines), Всесвітній Договір ООН (UN Global Compact) і Принципи, прийняті Міжнародною Організацією Праці (Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці,  Declaration of Principles concerning Multinational Enterprises and Social Policy)[xviii].

Петро Мазуркевич, провідний фахівець з питань соціальної відповідальності бізнесу Світового Банку,  вважає, що індивідуальні механізми соціальної відповідальності можуть діяти, як система. За функціями ці механізми можна розподілити на такі напрямки:

·         Механізми, які вказують на те, що має бути зроблено: кодекси, нормативи, принципи управління, Всесвітній Договір ООН (UN Global Compact);

·         Механізми які відповідають на питання як це має бути зроблено: нормативи управління (нормативи Міжнародної організації стандартизації), нормативи обліку, аудиту, звітності (AA1000), система соціальної звітності (SA8000);

·         Механізми, що призначені для кількісного та якісного вимірювання прогресу: Всесвітня Ініціатива Звітування (GRI)[xix].

4. Всесвітній Договір ООН

 У даному номері бюлетеню ми детальніше зупинимось на одному з прикладів кодексів корпоративної поведінки, просуванням якого опікується одна з міжнародних організацій – Всесвітній Договір ООН (UN Global Compact), в якому надаються рекомендації щодо поведінки бізнесу у таких сферах як стандарти праці, права людини та екологія.

У своєму зверненні до Всесвітнього економічного форуму, 31 січня 1999 р. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Кофі Аннан запропонував лідерам світового бізнесу приєднатися до нової міжнародної ініціативи – Всесвітнього Договору. Ця ініціатива виникла з метою об’єднання зусиль приватних компаній і корпорацій, міжнародних організацій, представницьких органів робітників, громадянського суспільства для повноцінного впровадження дев’яти (тепер вже десяти) принципів в області прав людини, стандартів праці, екології і боротьби з корупцією. Про початок вступу Всесвітнього Договору в дію було оголошено у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку 26 липня 2000 р. Під час першого саміту лідерів Всесвітнього Договору, який відбувся 24 червня 2004 р., Генеральний секретар проголосив десятий принцип Договору, що стосується боротьби з корупцією.

Повний текст Всесвітнього Договору ООН можна знайти тут.

Механізм дії Договору досить простий. Підприємство, що бажає приєднатися до Всесвітнього Договору, повинно зробити наступні кроки:

·         Надіслати листа від імені керівника підприємства до Генерального секретаря ООН, в якому висловити підтримку позицій, наведених у Всесвітньому Договорі (існує зразок листа);

·         Оприлюдніти чітко сформульований лист підтримки Всесвітнього Договору та наведених у ньому десяти принципів, публічно виступити на захист цих принципів;

·          Щорічно наводити конкретні приклади прогресу в дотриманні десяти принципів для розміщення їх на веб-сайті Всесвітнього Договору[xx]. 

Приклад листа на підтримку принципів Всесвітнього Договору компанії “Нестле”, дивіться, будь-ласка тут.   

Ми чекаємо на ваші думки щодо проблематики, розглянутої в Першому Числі Школи Корпоративного Громадянства. Запрошуємо всіх, хто бажає висловити свою думку надати відповіді на запитання до першого випуску.

Бюлетень було створено завдяки підтримці, яку надано на підставі угоди про співпрацю між Інститутом Сталих Спільнот (Монпельє, штат Вермонт, США) та Агентством США з міжнародного розвитку.

Виражені у ньому думки належать авторам і не обов’язково відображають погляди Інституту Сталих Спільнот (Монпельє, штат Вермонт, США) та АМР. Крім того, згадки про торговельні марки чи комерційні товари і послуги не означають їх схвалення чи рекомендації до вжитку.

Упорядник випуску:

Юлія Бегма

Асистент-перекладач:

Олексій Данілін

© 2004 електронне видання Центру Корпоративного Громадянства, Київ