Число 4

IV.     

У цьому числі:

У попередніх номерах нашого бюлетеню ми неодноразово згадували екологічну складову діяльності компаній у загальному контексті соціальної відповідальності бізнесу. Цей випуск бюлетеню повністю присвячено екологічному менеджменту, а саме основним підходам до управління впливом діяльності компаній на навколишнє середовище.

1. Екологічний менеджмент: загальна інформація

Поняття “екологічний менеджмент” вже давно не є чимось новим. Проте, велика кількість підприємств в Україні ще й досі до кінця не розуміють ані змісту визначення, ані безпосередньої економічної користі, яку може принести дотримання принципів екологічного менеджменту у повсякденній виробничій діяльності. 

Що таке екологічний менеджмент? Згідно з визначенням, що надається у стандарті ISO 14001, система екологічного менеджменту – це частина загальної системи менеджменту, що включає в себе організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси та ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів реалізації і вдосконалення екологічної політики, її цілей і завдань[1]. 

Простіше кажучи, екологічний менеджмент – це система, за допомогою якої здійснюється управління тими видами діяльності підприємств, які завдають або потенційно можуть завдати шкоди навколишньому середовищу. Головною метою екологічного менеджменту є охорона природних ресурсів, обмеження викидів шкідливих речовин в атмосферу та водне середовище, забезпечення нормального стану здоров’я працівників, споживачів та мешканців тієї місцевості, де працює підприємство. Основним засобом екологічного менеджменту є інтеграція природоохоронних чинників у загальний менеджмент. 

Першим кроком до створення системи екологічного менеджменту на підприємстві є  чітке усвідомлення наявності екологічного аспекту  в діяльності будь-якого підприємства.

Екологічний аспект – це елемент діяльності підприємства, складова його продукції або послуг, яка взаємодіє або може взаємодіяти з навколишнім середовищем[2]. 

Економічна діяльність у багатьох її проявах має суттєвий вплив на стан навколишнього середовища. Виробництво тієї чи іншої продукції вимагає використання корисних копалин, споживання води та енергії. Діяльність, яка супроводжує виробництво –пакування, транспортування, підтримання виробничих потужностей - також завжди має певний вплив на навколишнє середовище. Після надходження продукції до споживача, постає проблема подальшої утилізації відходів. Не тільки виробництво промислових та споживчих товарів, але й певні послуги, наприклад ті, що пов’язані з туристичною індустрією, можуть завдавати серйозної шкоди навколишньому середовищу. Отже, усвідомлення впливу на навколишнє середовище, тобто екологічного аспекту діяльності, є виробничою необхідністю, і не тільки на промислових гігантах, але й на невеличких та середніх підприємствах. 

Проте, для виникнення необхідності у системі екологічного менеджменту недостатньо лише виявити екологічний аспект діяльності. Первинним рушієм впровадження системи екологічного менеджменту має стати чітко сформульована і послідовна екологічна політика. 

Екологічна політика – це сукупність основних принципів, намірів та зобов’язань підприємства, що є основою для розробки власних екологічних цілей і завдань[3].  

Екологічна політика має бути документованою, відомою і зрозумілою не тільки персоналу і партнерам, але й усім зацікавленим сторонам (стейкхолдерам).  

Зацікавлена сторона – це особа або група осіб, що мають інтерес до екологічних аспектів діяльності підприємства, його продукції та послуг, або ті особи чи групи осіб, що відчули на собі вплив, пов’язаний з екологічними аспектами діяльності підприємства[4]. 

Як екологічна політика, так і система екологічного менеджменту, мають будуватися і розвиватися згідно з принципом послідовного вдосконалення.  

Послідовне вдосконалення – це процес розвитку системи екологічного менеджменту, спрямований на досягнення кращих показників в усіх екологічних аспектах діяльності підприємства у відповідності до його екологічної політики[5]. 

В міжнародних стандартах екологічного менеджменту негайне декларування повної відповідності діяльності усім зовнішнім нормам і умовам, максимальна екологічна ефективність виробництва не є обов’язковими вимогами. Проте, саме принцип послідовного вдосконалення розцінюється  як основа екологічної політики і системи екологічного менеджменту, адже він передбачає поетапне наближення до поставленої мети, вибір реальних цілей і визначення реального часу їх досягнення. 

Однією з головних рис системи екологічного менеджменту є те, що вона впроваджується на добровільних засадах, за ініціативою самої компанії. Декларуючи власну екологічну політику і впроваджуючи її на практиці через систему екологічного менеджменту, підприємство ліквідує формалізм адміністративно регульованої природоохоронної діяльності, який й досі домінує у країнах колишнього СРСР. Щойно підприємство оголошує про наявність власної концепції екологічної політики, його екологічно спрямована діяльність перестає бути примусовим “додатком” до основної діяльності.  Адже цим самим підприємство підтверджує, що вироблення цієї політики і її впровадження виходить з його прямих інтересів. Проголошення внутрішньої екологічної політики підприємства не має суперечити національним стандартам природоохоронної діяльності. 

Впровадження екологічного менеджменту можна вважати економічно корисним і доцільним завдяки наступним факторам: 

·      Економія виробничих витрат і ресурсів. Завдяки екологічному менеджменту  можна значно раціоналізувати споживання сировинних матеріалів, води, енергії, скорочуючи, таким чином, виробничі витрати. Крім цього, значної економії ресурсів і коштів можна досягти за рахунок вироблення продукції, що підлягає вторинній переробці. Скорочення обсягу викідів шкідливих речовин допомагає уникнути штрафів та стягнень.

·      Покращення якості продукції. Існує безпосередній зв’язок між дотриманням принципів екологічної політики й екологічного менеджменту та покращенням якості продукції. Чимдалі більше у свідомості споживачів якість продукції асоціюється з її відповідністю екологічним стандартам. Не випадково величезна кількість компаній, які свого часу впровадили стандарти якості ISO 9000, пізніше звернулась до міжнародних стандартів екологічного менеджменту ISO 14000.

·      Покращення відносин з органами державної влади. Декларування екологічної політики і впровадження системи екологічного менеджменту зазвичай призводить до послаблення адміністративного тиску на підприємство з боку контролюючих державних органів. Більше того, впровадження системи екологічного менеджменту може відкрити можливості доступу до певних видів державної підтримки.

·      Розширення ринків збуту продукції і приваблення нових споживачів. Зростання громадської екологічної обізнаності безпосередньо відображається на поведінці споживачів, які вимагають від виробників екологічно безпечної продукції та послуг. Для виробників країн колишнього СРСР вихід на нові ринки збуту, особливо у розвинених країнах, є неможливим без дотримання екологічних стандартів.

·      Вихід на новий рівень технологічного розвитку та інновацій. Пошук оптимальних з екологічної точки зору виробничих рішень призводить до технологічного оновлення виробничих процесів, а також до появи іноваційних, тобто якісно нових, продуктів.

2.   Системи екологічного менеджменту. Iсторія виникнення і стисла   характеристика BS 7750

     Британський стандрат BS 7750 (British Specification for Environmental Management Systems)[6], підготовлений у 1992 р. Британським інститутом стандартизації, став однією з перших у світі кодифікованих збірок рекомендацій з створення добровільної системи екологічного менеджменту. Цей стандарт не ставить вимог до природоохоронної діяльності підприємства. Проте, він містить у собі рекомендації, корисні для створення ефективної системи екологічного менеджменту і екологічного аудиту. 

Згідно рекомендацій стандарту, розробка і впровадження системи екологічного менеджменту має відбуватися за такими стадіями: 

1.   Попередній аналіз ситуації, що склалася. Виявлення усіх вимог до екологічного менеджменту підприємства з боку держави та елементів екологічного менеджменту, які вже застосовуються на підприємстві.

2.   Розробка декларації про екологічну політику підприємства, яка б детально відображала усі екологічні аспекти його діяльності.

3.   Створення структури розподілу обов’язків і відповідальності в системі екологічного менеджменту.

4.   Оцінка впливу підприємства на навколишнє середовище. Необхідно скласти перелік встановлених нормативів, характеристику викидів в атмосферу та водне середовище, план розміщення і утилізації відходів виробництва та структуру впливу на навколишнє середовище підприємств-постачальників.

5.   Розроблення екологічних цілей і завдань підприємства.

6.   Виявлення стадій виробництва, процесів і видів діяльності, що можуть впливати на стан навколишнього середовища, розробка системи контролю цих процесів.

7.   Розробка програми екологічного менеджменту, визначення особи, відповідальної за її виконанння. Програма має бути складена таким чином, щоб враховувалися не тільки поточні, але й колишні види діяльності підприємства, а також ймовірний вплив на навколишнє середовище життєвого циклу видів продукції, запланованих до вировництва.

8.  Розробка і публікація детального опису системи екологічного менеджменту підприємства, який дозволив би аудитору встановити, чи правільно функціонує система і в якому б враховувалися усі аспекти впливу підприємства на навколишнє середовище.

9.  Встановлення системи реєстрації усіх екологічно важливих подій, видів екологічної діяльності, випадків порушення вимог екологічної політики, тощо.

10. Встановлення на підприємстві системи внутрішнього аудиту за наданими у стандарті рекомендаціями. Результати внутрішнього аудиту можуть підлягати зовнішній перевірці незалежною третьою стороною.

       Стандарт BS 7750 було перейнято декількома іншими європейськими країнами. Крім того, здобутки британського стандарту було враховано Міжнародною організацією стандартизації при складанні міжнародного стандарту екологічного менеджменту ISO 14000.  

3.   Системи екологічного менеджменту. Iсторія виникнення і стисла     характеристика EMAS (Eco-Management and Audit Scheme) 

     Схема екологічного менеджменту і аудиту (EMAS)[7] була розроблена в якості уніфікованої системи для країн Європейської співдружності у першій половині 1990-х рр. Можливість бути сертифікованими згідно з EMAS підприємства отримали у 1995 р.

   Головною метою розробки EMAS були оцінка і покращення екологічних характеристик діяльності підприємств, а також створення умов для отримання населенням екологічної інформації. Цю систему було створено виключно для промислових підприємств. Реєстрація (сертифікація) організацій у відповідності до вимог EMAS є добровільною.  

       Система EMAS складається з декількох стадій, які знаходяться в залежності одна від одної. Вважається, що основою для розробки EMAS був британський стандарт BS 7750, тому основні пункти загальноєвропейської системи екоменедменту і аудиту та британського стандарту є досить схожими. Основні компоненти встановлення системи екоменеджменту, згідно з EMAS, є такими: 

1.   Вироблення екологічної політики і публікація заяви про наміри підприємства щодо виконання цієї політики.

2.   Оцінка ситуації, що склалася на час прийняття екологічної політики, і у порівнянні з якою буде оцінюватися ефективність подальшого функціювання системи екологічного менеджменту.

3.   Формулювання конкретних завдань еколоігчної політики підприємства тобто ідентифікація тих характеристик діяльності, які мають бути вдосконалені.

4.    Розробка детальної програми досягнення поставлених цілей.

5.   Проведення екологічного аудиту з метою постійної оцінки прогресу у виконанні поставлених завдань. 

         На сьогоднішній день система EMAS діє лише в межах Європейського Союзу. Вона може бути цікавою для країн, які претендують на членство в ЄС. Проте, вона не може замінити загальновизнані міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації ISO 14000.

4. Системи екологічного менеджменту. Iсторія виникнення і стисла   характеристика ISO 14000

          Сьогодні система ISO 14000, яку було розроблено Міжнародною Організацією Стандартизації, вважається найбільш перспективною і пристосованою для впровадження в усьому світі. 

           Серія ISO 14000 виникла внаслідок рішень, прийнятих на двох визначних всесвітніх конференціях – Екологічному Саміті, що відбувся в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., та Уругвайському раунді Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (сучасна ВТО) 1994 р. Головною її метою стало забезпечення єдиних рекомендацій для усіх країн світу, які б враховували найкращий досвід вже вироблених регіональних або національних систем екологічного менеджменту і пом’якшили б можливий конфлікт між цими системами. 

            Сертифікація стосовно наявності системи екологічного менеджменту стає однією з головних вимог до компаній, які прагнуть посилити свої позиції на світовому ринку. На сучасному етапі екологічну політику навряд чи можна вважати ініціативою, зумовленою етичними міркуваннями. Багато в чому розповсюдження системи екологічного менеджменту нагадує процес становлення систем якості, що відбувся дещо раніше. В багатьох країнах світу компанії прагнули отримати сертифікацію якості своєї продукції за стандартом ISO 9000, оскільки наведені у цьому стандарті вимоги до якості, не дивлячись на їх рекомендаційний характер, стали обов’язковими умовами ведення бізнесу у багатьох сферах. Саме за цим зразком, впровадження системи екологічного менеджменту за стандартом ISO 14000 стає принциповою передумовою для подальшої успішної діяльності.

Серія стандартів ISO 14000 складається з таких документів: 

·          ISO 14000 – Посібник з принципів екологічного менеджменту.

·          ISO 14001 – Системи екологічного менеджменту. Специфікація та посібник з використання.

·          ISO 14010 – Посібник з екологічного аудиту. Основні принципи екологічного аудиту.

·          ISO 14011 – Посібник з екологічного аудиту. Процедури аудиту. Частина 1: Аудит систем екологічного менеджменту.

·          ISO 14012 – Посібник з екологічного аудиту. Критерії кваліфікації екологічних аудиторів.

·          ISO 14013/15 – Посібник з екологічного аудиту. Аудиторські програми, огляди і оцінки.

·          ISO 14020/23 – Екологічне маркування.

·          ISO 14024 – Екологічне маркування. Практичні програми: принципи, практика і процедура сертифікації.

·          ISO 14031/32 – Посібник з оцінки екологічно спрямованої діяльності.

·          ISO 14040/43 – Головні принципи і практика оцінки життєвого циклу продукту.

·          ISO 14050 – Глосарій

·          ISO 14060 – Посібник із включення екологічних аспектів у стандарти продукції[8].

         Як ми вже згадували вище, центральним документом стандарту вважається ISO 14001, в якому викладено основні принципи системи екологічного менеджменту. Відповідність вимогам цього документу є предметом формальної сертифікації. Усі інші документи, вказані в переліку, розглядаються як допоміжні. Багато в чому стадії впровадження системи екологічного менеджменту, передбачені стандартом ISO 14000, повторюють стадії впровадження британського стандарту BS 7750. Тому ми не будемо детально на них зупинятися. 

         Офіційно стандарт ISO 14000 є добровільним. Він не має замінити законодавчих вимог, а забезпечує систему визначення екологічної політики компанії, створення відповідної організаційної структури. Підприємство чи компанія можуть використовувати стандарт для своїх внутрішніх потреб, наприклад, як модель системи екологічного менеджменту або формат внутрішнього аудиту системи екологічного менеджменту. Крім того, стандарт ISO 14000 може використовуватися для зовнішніх потреб – щоб продемонструвати громадськості, клієнтам та партнерам відповідність системи екологічного менеджменту підприємства сучасним вимогам. Організація може отримати формальну сертифікацію від третьої (незалежної) сторони. 

         Стандарт ISO 14000 передбачає, що система сертифікації має створюватися на національному рівні. Провідну роль у створенні національної інфраструктури сертифікації повинні відігравати національні агенції стандартизації, торгівельно-промислові палати, асоціації підприємців тощо.

5. Екологічне маркування як засіб зовнішньої оцінки екологічно спрямованої діяльності компаній та підприємств

       Екологічне маркування (ecolabelling) – це метод добровільної сертифікації продукту на його відповідність екологічним стандартам. Екологічне маркування базується на концепції життєвого циклу продукту, тобто враховує не тільки якісні характеристики самого продукту, але й умови його вироблення і надходження до споживача, а також його утилізацію. На відміну від “зеленої марки”, що ставиться виробником, екологічна марка присвоюється незалежною третьою стороною, яка, на основі експертної оцінки, визначає відповідність продукту критеріям екологічного управління.

        Систему екологічного маркування можна вважати одним з найефективніших методів підтвердження наявності у тієї чи іншої компанії розвинутої екологічної політики та системи екологічного менеджменту.

         Екологічне маркування виникло внаслідок зростаючого інтересу до збереження навколишнього середовища з боку урядів, громадськості та бізнесу. Коли підприємницькі кола впевнилися, що екологічна політика може приносити безпосередні ринкові вигоди, на багатьох продуктах, а також по відношенню до певних видів послуг, з’явилися екологічні декларації або мітки на кшталт “натуральний продукт”, “екологічно чистий продукт”, “продукт, що підлягає повторній переробці”, тощо.

       Але без участі незалежної третьої сторони, яка б забезпечувала універсальні критерії оцінки, споживачі не можуть бути до кінця впевненими, що компанія дійсно гарантує задекларовані нею стандарти. Тому прагнення до неупередженої оцінки призвело до виникнення комерційних, громадських, державних та міжнародних організацій, які спеціалізуються на маркуванні. У багатьох випадках ця процедура набула форми екологічного маркування в межах певної загальнонаціональної або міждержавної програми

     Існує велика кількість добровільних і зобов’язуючих видів маркування і декларування відповідності продукту екологічним стандартам. Міжнародна організація стандартизації виділяє три основних види добровільного екологічного маркування:

Тип 1: добровільна програма маркування третьою стороною, побудована на декількох критеріях. На основі оцінки за критеріями життєвого циклу надається ліцензія, що є основою для використання на певних категоріях продуктів спеціальних екологічних міток.

Тип 2: інформативне декларування відповідності екологічним стандартам, зроблене самими виробниками.

Тип 3: добровільна програма, згідно з якою за певними критеріями, встановленими кваліфікованою третьою стороною, визначається відповідність продукту екологічним стандартам.

     Згідно з визначенням Міжнародної організації стандартизації, усі види маркування переслідують єдину мету, “на основі перевіреної і достовірної інформації стимулювати пропозицію товарів та послуг, які спричиняють якнайменший негативний вплив на навколишнє середовище, а також сприяти зростанню попиту на ці товари, тим самим стимулюючи покращення стану навколишнього середовища через задіяння ринкових механізмів”[9].

    В якості прикладу системи добровільного екологічного маркування третьою стороною розглянемо загальноєвропейську систему Flower (“Флауер”, квітка).

     Екологічна марка Європейського Союзу адмініструється Європейською Радою з екологічного маркування за підтримки Європейської комісії, урядів усіх країн-членів Європейського Союзу та Європейського Економічного Простору. До складу Ради з екологічного маркування входять представники промисловості, груп захисників навколишнього середовища  та об’єднань споживачів.

   Система маркування Європейського Союзу є відкритою для будь-якого продукту або послуги, за виключенням їжі, фармацевтичних препаратів та медичного устаткування. Марковані продукти та послуги включають в себе туристичні послуги та знаряддя, побутову техніку, чистящі та миючі засоби, офісну техніку, знаряддя для садівництва тощо. На сьогоднішній день існує двадцять одна група продуктів, що були марковані міткою “Флауер”. При цьому було видано більш ніж 180 ліцензій для декількох сотен продуктів.

   Основними критеріями для отримання марки є безпечність продукту по відношенню до навколишнього середовища на усіх стадіях його життєвого циклу, а також його відповідність щонайменше загальноприйнятим стандартам якості того чи іншого виду продукції. Крім того, враховуються і більш специфічні критерії. Наприклад, при маркуванні одягу чи взуття враховуються мінімізація ризику виникнення алергічних реакцій, довготривалість носіння, пакування продукту у матеріали, що підлягають повторній переробці тощо. При маркуванні туристичних послуг головними критеріями є обмежене споживання енергії та води, обмежене виробництво відходів і використання відновлювальних ресурсів[10].

6. Деякі міжнародні угоди, що висвітлюють екологічний аспект соціальної відповідальності бізнесу. Стисла інформація та тексти угод

Екологічний компонент соціальної відповідальності бізнесу висвітлюється у ряді міжнародних угод. Нижче ми наводимо стислу інформацію та тексти декількох міжнародних угоди в сфері екологічної політики.

    Порядок денний на ХХІ сторіччя затверджений Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р). Цей документ став основою для впровадження концепції сталого розвитку суспільства на міжнародному рівні. Серед іншого, він дав нове життя теорії соціальної відповідальності бізнесу і стимулював виникнення концепції “потрійного результату діяльності” (triple bottom line, дивіться Число 1). Повний текст документу можна знайти тут.

     Конвенція ООН про доступ до інформації, участь громадськості в ухваленні рішень і доступ до правосуддя в питаннях охорони довкілля (Орхус, Данія, 1998 р). Ця конвенція закріпила право кожної людини на вільний доступ до інформації з питань навколишнього середовища без обгрунтування причин. Обов’язки розкриття інформації, яка стосується впливу на стан навколишнього середовища, розповсюджуються не тільки на державні органи, але й на корпоративні структури. Внаслідок цього Орхуська конвенція, хоч і непрямо, справила значний вплив на розповсюдження публікування екологічних звітів підприємствами та компаніями. Україна ратифікувала Орхуську конвенцію у 1999 р. Повний текст конвенції можна знайти тут.

        Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (1997 р). Головною метою цього документу є зниження або обмеження викидів парникових газів у період з 2008 по 2012 рр. не менше ніж на 5% від рівня 1990. Для кожної сторони, яка входить до так званого Додатку І (41 індустріалізована країна, в тому числі країни з перехідною економікою), визначено індивідуальний цільовий показник викидів, який може бути більше або менше 5%. Для полегшення виконання цих зобов’язань, розроблено три “гнучких механізми” – міжнародна торгівля викидами, спільне впровадження та механізм чистого розвитку. Прямим наслідком дії Кіотського протоколу стане суттєве збільшення вимог до екологічного аспекту діяльності підприємств та екологічного менеджменту. Кіотський протокол набув чинності 12 лютого 2005 р. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004 р. Повний текст документу можна знайти тут.

Бюлетень було створено завдяки підтримці, яку надано на підставі угоди про співпрацю між Інститутом Сталих Спільнот (Монпельє, штат Вермонт, США) та Агентством США з міжнародного розвитку.

Виражені у ньому думки належать авторам і не обов’язково відображають погляди Інституту Сталих Спільнот (Монпельє, штат Вермонт, США) та АМР. Крім того, згадки про торговельні марки чи комерційні товари і послуги не означають їх схвалення чи рекомендації до вжитку.

Упорядник випуску:

Юлія Бегма

Асистент-перекладач:

Олексій Данілін

© 2004 електронне видання Центру Корпоративного Громадянства, Київ

[1] ISO 14001. Environmental management systems – Specification with Guidance for Use. Definitions. 3.5. Environmental management system.

[2] ISO 14001. Definitions. 3.3. Environmental Aspect.

[3] ISO 14001. Definitions. 3.9. Environmental Policy.

[4] ISO 14001. Definitions. 3.11. Interested Party.

[5] ISO 14001. Definitions. 3.1. Continual Improvement.

[6] http://www.quality.co.uk/bs7750.htm

[7] An Overview of the Environmental Management Systems and the EMAS 761/2001 Regulation of the European Parliament and Council in Hungary,The production of this publication was commissioned by the City of Miskolc and made possible by the European Community’s Phare programme.

[8]   ISO 14000

[9]   ISO 14020

[10]Більш докладну інформацію про Європейську систему екологічного маркування “Флауер” можна знайти на сайті http://www.eco-label.com