число 6

В цьому числі бюлетеню ми розглянемо основні риси системи соціальної відповідальності російського бізнесу. Слід зазначити, що система соціальної відповідальності, яка є притаманною країнам з розвиненою ринковою економікою та інститутами демократії, перебуває в Росії у фазі усталення. Тому, не дивно, що, розглядаючи певні моделі соціально - спрямованої діяльності бізнесу ми будемо стикатися з проявами патерналістського підходу влади до «спільної з місцевим бізнесом» реалізації соціальних, екологічних та економічних програм розвитку громади. Поряд з цим, можна простежити помітні зрушення в бік діалогу між заінтересованими сторонами та існування певної кількості доволі прогресивних законодавчих ініціатив.

1. Доповідь з корпоративної соціальної відповідальності Асоціації менеджерів Росії (АМР) та програми розвитку ООН[1]

Асоціація менеджерів Росії (АМР) спільно з Програмою розвитку ООН, базуючись на власних дослідженнях, матеріалах російських і іноземних джерел та даних анкетування 100 російських компаній підготувала доповідь з корпоративної соціальної відповідальності (Корпоративна Соціальна Відповідальність (КСВ) – прийнятий в Росії термін еквівалентний терміну «Соціальна Відповідальність Бізнесу», Corporate Social Responsibility)

В ній наводиться нове визначення корпоративної соціальної відповідальності (КСВ), яке, на думку авторів, є найбільш прийнятним для російської практики:

«Корпоративна відповідальність перед суспільством – це філософія поведінки та концепція побудови діловою громадою, компаніями та окремими представниками бізнесу своєї діяльності з акцентом на наступні орієнтири: виробництво якісної продукції та послуг для споживачів; створення привабливих робочих місць, виплата легальних зарплат та інвестиції в розвиток людського потенціалу; неухильне виконання вимог законодавства: податкового, трудового, екологічного тощо; побудова чесних стосунків з усіма зацікавленими сторонами; ефективне ведення бізнесу, орієнтоване на створення доданої економічної вартості та зростання добробуту своїх акціонерів; врахування суспільних очікувань та загальноприйнятих норм у практиці ведення справ; внесок у формування громадянського суспільства через партнерські програми та проекти розвитку місцевої спільноти”.

Виконавчий директор АМР Сергій Литовченко підкреслив, що західне трактування КСВ не враховує такі базові позиції, як, скажімо, дотримання законодавства. Але в Росії неможливо не говорити про це. В доповіді проводиться огляд та порівняльний аналіз моделей КСВ в Росії та західних країнах. Соціальні інвестиції автори пропонують розглядати як практичну форму реалізації КСВ. Одна з основних частин доповіді – „Індекс соціальних інвестицій приватного сектора Росії”. За результатами кількісних показників індексу величина соціальних інвестицій на одного працівника складає більше 28 тис. руб. на рік, відношення об’ємів соціальних інвестицій до валових продажів – близько 2%, а до балансового прибутку – 11% (дані в середньому по вибірці).

Якісна оцінка „Індексу соціальних інвестицій” свідчить про нерівномірний розподіл соціальних витрат між галузями, найчастіше найбільші витрати лягають на важкі економічні галузі. Соціальні інвестиції спрямовані переважно на „внутрішні” програми та розвиток „людського капіталу” компанії. В дослідженні міститься детальний галузевий аналіз, але внесок окремих компаній в соціальну сферу не вимірюється. С. Литовченко пояснив це безсистемним підходом гравців російського ринку до соціального інвестування. В доповіді наведений також ряд рекомендацій органам державної влади та приватному сектору. Зокрема, першим рекомендується забезпечити ефективний контроль за виконанням всіма суб’єктами ринку визначених законом зобов’язань.

Крім того, державним структурам необхідно відмовитися від „соціального рекету” та оголосити про це публічно. Корпорації, на думку авторів, повинні в повному обсязі виконувати вимоги законодавства. Їм також рекомендується розглянути питання соціальної звітності для розкриття інформації про свою соціальну активність. При цьому компанія сама повинна визначати, які аспекти вона буде висвітлювати у звіті. В додатку до доповіді містяться приклади соціальних програм, які реалізовуються великими російськими компаніями. Вони згруповані наступним чином: інвестиції у персонал; охорона здоров’я, ресурсозбереження; сумлінна ділова практика та розвиток місцевої громади. С. Литовченко запевнив, що підготовка доповідей на тему соціальних інвестицій буде здійснюватися регулярно.

2. Інститут Економіки Міста: чотири моделі відносин між бізнесом та владою[2]

Спробою з‘ясувати особливості соціальної відповідальності бізнесу в Росії стало дослідження «Фактори формування соціальної відповідальності бізнесу в великих Російських містах», проведене Інститутом Економіки Міста за фінансовою підтримкою Агентства США з міжнародного розвитку.

Виходячи з результатів дослідження Інститутом Економіки Міста було виділено чотири основних моделі взаємодії бізнесу, регіональної влади та місцевого самоврядування в соціальній сфері:

2. „Торг”, одним з проявів якого є „партійна благодійність”;

Модель 1. „Добровільно-примусова благодійність”

Основна характеристика цієї моделі – диктат влади, що перешкоджає зростанню ефективності корпоративних програм та підвищенню якості державного та муніципального управління.

Бізнес вимушений слідувати директивам влади, нехтуючи суттєвим елементом управління – експертизою доцільності фінансованої діяльності, оцінкою очікуваних результатів, пошуком рішень, найкорисніших для своїх співробітників, членів їхніх родин та місцевих спільнот в цілому. ”Соціальне навантаження” стає для компанії умовою входження в ринок, способом подолання адміністративних бар’єрів, в ряді випадків впливає на оцінку привабливості інвестиційних проектів.

Бажання органів регіональної влади зберегти існуючу соціальну інфраструктуру, страх перед структурними реформами, які можуть вимагати скорочення працівників бюджетної сфери або їхньої професійної переорієнтації, призводять до того, що засоби, які запитують у бізнесу, скеровуються на консервацію існуючої соціальної сфери, яка часто є не дуже корисною для населення.

Прямим наслідком „добровільно-примусової благодійності” є низька ефективність соціальних програм бізнесу. Корпоративне фінансування, що затискається в межі „добровільно-примусової благодійності”, породжує утриманство та бюрократизм.

Представники влади вважають, що рішення про вибір напрямків соціальних програм потрібно приймати на рівні регіональної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки підприємці не розуміють потреб населення в цілому. Зазвичай бізнес бере участь у реалізації соціальних програм та акцій, ініційованих місцевою адміністрацією, що не виключає ряду взаємних претензій. Претензії компаній в основному пов’язані з численними нескоординованими один з одним „запитами” на надання допомоги; претензії адміністрації – з тим, що бізнес надає недостатнє фінансування. Громадськість, населення в цій моделі розглядається виключно як потенційні виборці.

Одним із способів здійснення „торгу” є так звана ”партійна благодійність”, тобто фінансування соціальних програм у рамках виборчих кампаній. Благодійність – зручний та ефективний спосіб увійти в квартиру пенсіонерів та інвалідів. Безумовно, подібна практика, м’яко кажучи, небездоганна з етичної точки зору.

Основна характеристика цієї моделі – диктат бізнесу, однак невигідний самому бізнесу. Корпорація вимушена виконувати функцію компенсування, „добудовувати” місто до рівня, потрібного для забезпечення виробництва – від виробництва високих біоінженерних технологій до продуктів харчування. В певному сенсі бізнес сам повинен „стати містом”, однак таке місто не може бути повноцінним, це „місто при заводі”, місто-комбінат.

Внески бізнесу визначаються виходячи з необхідності забезпечення ресурсів для виробництва та збуту продукції. Це не тільки енерго-, водо- та теплопостачання, але і виробництво робочої сили, яке потребує підтримки системи загальної та професійної освіти, охорони здоров’я, дозвілля та рекреації. Житлово-комунальне господарство – один з „цехів” комбінату. Все міське життя, включаючи внутрішньоміський розподіл угідь за видами використання та типами забудови, підкорене інтересам виробництва. Місцеве самоврядування існує, однак не має реальної влади. Місцеві спільноти не залучені до процесу прийняття рішень. Мер міста є „намісником” корпорації.

В цій моделі сторони усвідомлюють, що ні держава, ні бізнес, ні місцеве самоврядування, ні громадськість самотужки не можуть забезпечити добробуту територій, політичної та економічної стабільності. Взаємодія будується за принципом: „Вигідно кожному – вигідно всім”.

Дослідження асоціації російських менеджерів виявило, що найбільш ефективною, з точки зору бізнесу, моделлю взаємодії бізнесу та держави є спільне визначення пріоритетів соціальної політики та тих галузей, в яких бізнес може взяти активну участь. Прибічниками цієї моделі виступили 52,94% опитаних керівників вищої ланки. Саме в об’єднанні ресурсів та професійної експертизи кожного сектора вбачається найоптимальніша модель розв’язання соціальних завдань.

Механізми реалізації цієї моделі різноманітні:

3. Тристоронні угоди про соціально-трудові відносини між бізнес асоціаціями, об‘єднаннями профспілок та владою[3]

Подією в галузі організації охорони праці та регулювання соціально-трудових відносин, безумовно, стало підписання тристоронніх угод між бізнес асоціаціями, об‘єднаннями профспілок та владою.

Розглянемо формат організації партнерських взаємин між професійними асоціаціями, виконавчою владою та об’єднаннями профспілок у сфері регулювання соціально-трудових відносин на прикладі Московської тристоронньої угоди.

Угода розроблена, обговорена та підписана трьома сторонами: урядом Москви, Московською Федерацією профспілок (від імені московських об’єднань профспілок) і Московською Конфедерацією промисловців та підприємців (роботодавців). Цей документ розглядається сторонами як основа для переговорів в галузях, адміністративних округах та в організаціях. Підкреслюється, що зобов’язання та гарантії, включені до угоди, „є мінімальними та не можуть бути змінені в бік зниження соціальної та економічної захищеності працівників”. Контроль за виконанням угоди здійснюється Московською тристоронньою комісією з регулювання соціально-трудових відносин (МТК). В рамках діяльності МТК сторони „розробляють документи, приймають рішення, формують пропозиції до законодавчих та виконавчих органів влади РФ та досягають їх реалізації”.

В Угоді 2002 р. зобов’язання сторін зафіксовані в 4 розділах:

I. В галузі розвитку промисловості та підприємництва, забезпечення зайнятості населення міста (31 позиція);

II. В галузі регулювання сплати та створення сприятливих умов праці в організаціях міста (26 позицій);

III. В галузі створення необхідних соціальних умов життя мешканців міста та підтримання їх рівня (56 позицій);

IV. В галузі забезпечення конструктивної взаємодії та соціального партнерства (20 позицій).

Наведемо приклади сумісних обов’язків роботодавців та профспілок, зберігаючи нумерацію з документа, що цитується:

· „1.29. В колективних договорах та угодах передбачати проведення та забезпечення достатнього фінансування заходів, спрямованих на збереження та збільшення об’ємів робіт, кількості робочих місць, підвищення кваліфікації та зростання професійної майстерності кадрів, перепідготовку робітників, які вивільняються, надання їм пільг та компенсацій, додаткових до встановлених законодавством”;

· „3.50. В колективних договорах передбачати заходи щодо збереження об’ємів послуг, які надаються культурно-просвітницькими закладами, їдальнями, іншими оздоровчими, соціально-побутовими об’єктами підприємств та організацій, з врахуванням діючих норм та фактичної чисельності працюючих, та підтримання на належному рівні їхнього технічного стану”;

· „3.54. Укладати договори з перерахування засобів соціального страхування на санаторно-курортне лікування співробітників для придбання пільгових путівок з міськими галузевими профорганами”.

4. Російський бізнес на ринку соціальних послуг

Поява цивілізованого бізнесу на ринку соціальних послуг – це інша подія, яка характеризує сучасне російське бізнесове середовище.

Ринок соціальних послуг охоплює області та об’єкти соціальної сфери, в яких, за певними правилами та завдяки визначеним механізмам, можлива ефективна взаємодія держави, бізнес-організацій та інших зацікавлених суб’єктів з метою покращення соціальної інфраструктури і, як наслідок, підвищення „якості життя”. Спектр послуг бізнесу є досить широким та охоплює наступні напрямки: пенсійне забезпечення, добровільне медичне та індивідуальне страхування, фінансові послуги населенню (кредит для споживачів, іпотека тощо), освітні послуги, транспортні послуги та послуги зв’язку, житлово-комунальні послуги, енергопостачання та ін. Іншими словами – все необхідне для розвитку повноцінної соціальної інфраструктури.

Сьогодні в Росії триває динамічна трансформація ринкових відносин, і в ряді галузей та сфер ринкове середовище ще не надто стійке. До цієї категорії можна віднести, перш за все, соціальну сферу, де держава, визначена Конституцією РФ як „соціальна”, все ще намагається зберегти патерналістські позиції, не „відпускаючи” соціальні галузі з-під своєї опіки, хоча її засобів на повноцінну реалізацію соціальних програм захисту та допомоги населенню очевидно бракує.

Визначені тенденції до зміни позиції держави вже з’явилися. Вони демонструються в реформуванні пенсійної системи, системи медичного страхування, житлово-комунального господарства тощо. Однак, в значній мірі, більшість реформ реалізується шляхом перекладання видатків на самого споживача, знижуючи ефективність реформ „недопущенням” на цей ринок завищеного попиту інших структур: комерційних та некомерційних.

Створення ринку соціальних послуг є одним з ключових завдань реформування соціальної політики в Росії, що вже знайшло відображення в деяких урядових документах:

Бюлетень було створено завдяки підтримці, яку надано на підставі угоди про співпрацю між Інститутом Сталих Спільнот (Монпельє, штат Вермонт, США) та Агентством США з міжнародного розвитку.

Виражені у ньому думки належать авторам і не обов’язково відображають погляди Інституту Сталих Спільнот (Монпельє, штат Вермонт, США) та АМР. Крім того, згадки про торговельні марки чи комерційні товари і послуги не означають їх схвалення чи рекомендації до вжитку.

[1]. Підготовлено за матеріалами http://www.soc-otvet.ru/sob2/sob.nsf

[2]. Город и бизнес: формирование социальной ответственности российских компаний. С.В. Ивченко, М.И. Либоракина, Т.С. Сиваева/Под. ред. М.И. Либоракиной. – М.: Фонд «Институт экономики города», 2003. – 136 с.

[3]. Управление социальными программами компании./Под ред. Литовченко С.Е. – М.: Ассоциация менеджеров, 2003. – 152 с.